В'ячеслав Чорновіл: вислови та цитати

В'ячеслав Максимович Чорновіл (*24 грудня 1937 с.Єрки,Черкаської області — †25 березня 1999, Бориспіль,Київської області) — український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР; Герой України (2000, посмертно). В. М. Чорновіл понад 15 років провів у в’язницях та засланнях через свою політичну та громадянську позицію. Його бачення майбутнього України значно випереджало погляди сучасників, які усіма силами намагалися консервувати застарілу та неефективну радянську систему, плоди діяльності котрої ми пожинаємо сьогодні. Пропонуємо вам добірку цитат, думок та висловів В’ячеслава Чорновола, одного з кращих синів нової України.

1. Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу.

2. Немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду.

3. Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буду боротися за Україну.

4. Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми — народ України.

5. Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося потім гірко любити — втративши.

6. Народу — справедливість, бандитам — тюрми.

7. Нам потрібні сьогодні реформи, а не революції, сила закону, а не закон сили, добробут народу, а не всенародні злидні, громадське порозуміння, а не громадська ворожнеча, демократія, а не диктатура.

8. Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну офіційну – значить, зруйнувати державу. Я завжди наводжу в приклад євреїв, які відродили вже мертву мову і об’єдналися навколо неї.

9. Якби мене запитали, шкодую я про те, як би склалося моє життя, про 15 років, які відсидів, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та обирати, я б обрав життя, яке прожив.

10. Я політик всієї України. Може, це трохи голосно і про себе так не говорять… Але в мене східний менталітет і при цьому я в чомусь галичанин.

11. Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги “Правосуддя чи рецидив терору” і “Лихо з розуму” – про те, як хтось ламався, а хтось вистояв.

12. Слабкість нашої демократії в тому, що ми не були готові, небагато було таких лідерів, які дивилися далеко вперед.

13. Настав час вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі

14. Найбільше чого ми тоді боялися, що нас справді викинуть з України.

15. Коли нам кажуть, що російський народ у цьому не винен, я згоден, але не зовсім. (Мова йде про шовіністичні імперські ідеї, що панують у російському суспільстві, – примітка). Він був вимушеним носієм цієї імперської ідеї. Йому вносили це в гени. Почуття імперськості вносилося в гени простої людини. Чернишевський про це колись дуже добре сказав, що коли починаються якісь внутрішні негаразди, тоді необхідно покликати з печі російського мужика, викликати його патріотичні почуття та шукати десь турка зовнішнього, щоб він не бачив турка внутрішнього. Ось так виховувався сторіччями народ. Презирство до інородців, хохлів.

16. Я був на Чорноморському флоті наприкінці 1991 року як кандидат у Президенти України. Мені адмірали, контр- і віце-адмірали в куточку говорили тихенько, що вони згодні. (Мова йде про підпорядкування Чорноморського флоту Україні, поки цього не зробила Москва, – примітка ред.). У 1992 році, коли Леонід Кравчук зробив несміливу спробу підпорядкувати собі Чорноморський флот, уже було пізно.

17. В’ячеслав Чорновіл про Росію: “Новини” з “Останкіно” (Російська державна телерадіокомпанія) – узагалі ганьба. Як переповідають події про нас. Завжди проти України, з проімперськими тенденціями”.

18. Напевно, все-таки атмосфера, ось та атмосфера після смерті Сталіна, значною мірою вплинула на моє становлення, як і на появу взагалі шістдесятництва як явища. І тоді з’явився на південній Київщині – Чорновіл, на Донбасі – Стус, Дзюба, Світличний. Бачите, там, де зони ризику вже для народу, для нації – там з’явилися ці люди.

19. Україна починається з тебе.

20. Люди, які водили з нами дружбу, під час моїх арештів робили вигляд, що нас не знають.

21.Галичина мислить себе тільки в складі Української держави, але держави національної (в широкому розумінні цього слова)... Якщо буде обрано курс національно-державницький, то відпаде і окремішність Галичини і певна осібність її політичної лінії – залишиться географічний термін та ще, може, назва федеральної землі при можливому майбутньому федеративному устрої незалежної Української держави… Галичина – не сама за себе, Галичина – не сама по собі, Галичина сьогодні – остання фортеця української нації, здавати яку ми не маємо права і не будемо цього робити.

P.S. 21 січня 2014 Бориспільський міжрайонний суд закрив справу про загибель В'ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком. Нам звикли замилювати очі: про братський народ, про те, що Голодомор – не геноцид, про те, що політичні вбивства багатьох провідників – нещасні випадки. Досить! Загибель В'ячеслава Чорновола, убивство Георгія Гонгадзе, Ігора Білозіра, Володимира Івасюка... Змінилось 5 президентів, відбулись 3 революції, а замовники вбивств досі не покарані! Можливо, вже настав час поважати свою державу? Чи «Небесна сотня», війна на Донбасі – це теж нещасні випадки?