СВЯТО ОСЕНІ

(Сцена прикрашена листям різноманітного кольору - зеленого, жовтого, багряного.

Посередині - стіл, застелений білою скатертиною. На ньому - червоні кетяги калини та горобини. Впродовж усього дійства демонструються слайди з осінніми пейзажами Городища–2.)

Ведучий 1 . Щороку, коли над нашим селом починає кружляти бабине літо, учні ЗОШ І – ІІІ ст. починають готуватися до зустрічі з чарівницею-осінню. Кожного року, як і в природі, ця зустріч буває різною…

До вашої уваги художнє слово Панаса Мирного.

Читець 1. ...Мати вродо, красо світовая! Де ти береш такі пишні барви, кольори блискучі? Який митець якою талановитою рукою наложив їх на тебе так густо та рівно, так втішно та мило і покрив зверху чарівним світом, наче золототканим серпанком? Ой ви, малярі, на весь світ славетні! Дайте мені вашу палітру й краски, пензлі й полотна! Я буду малювати тебе, цяточко небесного раю, невеличка крихітко краси світової!.. І ви, кобзарі голосні, співаки пророчого слова! Дайте мені того живого вогню, що ним ви пропікаєте людські душі, чаруєте серце й здіймаєте цілий рій думок та гадок, цілу вервечку пишних мрій у заклопотаній голові людській! Бо не моїм слабким голосом виявити мирові про той закуток щастя, де краса світова побраталася з тихим спокоєм, де чарівна врода заручилася з незвичайним дивом!.. Краю мій! Родино моя!

Ведучий 2.

Люби природу не як символ
Душі своєї,
Люби природу не для себе
Люби для неї.
Вона - не тільки тема вірша
Або картина, -
В ній є висоти незміриміЙ свої глибини.

Ведучий 3. Осінь! Наймальовничіша пора року! Наче ще вчора день був довгий і теплий, а сонячне світло - м'яке, приємне для ока...Але погустішали ранкові тумани,до прикрості, почало сутеніти. Сонце підійшло до перевалу осіннього рівнодення. У парках та лісах дерева вбрались у багряницю та золото, а деякі вже без найменшого жалю скинули свої шати. У пишному згасанні природи тчуться по землі незрівнянної краси килими...

Читець 2. Юрій Мушкетик «Український зорепад»

У променях сонця дотлівають хмари. Вже не буде теплих днів, не цвістимуть квіти, сонце не припікатиме по-літньому. І вже дзвенить у ви-сочині печальна струна, нагадує, що все летить на невидимих крилах і все має кінець.

Восени я часто дивлюсь увечері на темно-синє небо, на маленькі, перші, рідкі, неначе розвішані недбалою рукою зорі. Вони схожі на яблучка на вітті здичавілих яблунь. Ось одна зоря зірвалася й шугонула за темний ліс...

Зорепад шумує в наших жилах, український зорепад. Він тільки в нас такий. Таємничий до щему в серці й величний. То наші стражденні предки шугають у безвість, у вічність, щоб постати в нас печальними і вічно одинокими, як одірвані од небозводу зорі. Тільки українцеві дано це відчути, тільки його гнітить підозра і гірка невгасима туга.

Людина, яка не ввібрала в себе сивого зорепаду й цвіту калини, яка не відчула на своїх губах смаку вишні, якій не вдарив у серце на світанку перепел, не може бути українцем. І поки на небозводі горітиме хоч одна зірка, а на землі залишиться хоч би один перепел, - Україна не згасне.

Ведучий 4.От і я завжди з сумом думаю: незабаром осінь. І хоч дерева в цей час одя-гаються в своє найдорожче вбрання, а земля встелена вишуканим килимом, у серці чомусь печаль. Чому? Шукаю відповіді... Може, з ро-ками зможу її знайти; хіба знайдеться людина, серце якої не стривожить прощання ... з літом, з теплим сонцем, квітами... Хіба можна без суму дивитися на осінні квіти?

Ведучий 5. То чому ж сумує твоє серце?

Ведучий 1. Не знаю... Може, поет допоможе нам відповісти? В. Сосюра. Вірш «Осінь».

Читець 3.

Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні в синій тишині
По садах пустинних їде гордовито
Осінь жовтокоса на баскім коні
В далечінь холодну без жалю за літом
Синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
Золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розмита,
І берізка гола мерзне за вікном.

Пісня «Знову осінь». (Слова Євгена Гуцала музика Олександра Білаша).

Ведучий 2. Що це ми про сум та печаль? Я не згоден з тобою. Осіння печаль особливе прекрасна.

Читець 4. Ганна Чубач «Літо без осені»

Літо без осені, радість без суму!
Хто тебе, щастя, людям придумав?
Сонцем ціловане в білому світі
Спершу ти наміри мало нехитрі
Там, де стрічалося з осінню літо,
Ти намагалося землю нагріти.
В час, коли сили лишали людину,
Ти нахиляло обрії сині..
Потім: за гроші щастя купляли.
Всі забували: з власної волі
Щастя залежить тільки від долі.
Щастя ночами кожному снилось.
Щастя щасливим бути втомилось.
Щастя крадеться, щастя купують,
Щастя у Бога проситься всує...
Доля жіноча ми лише просимо: -
Літа без осені! Літа без осені!
Наше прохання зливою змиється
Навіть зимою серце надіється

Читець 5. Андрій Малишко «Яблука»

Я люблю, як, буває, осінню
Пахне яблуками у хаті
Он лежать вони, повні просині,
Повні сонця, немов на святі
Крутобокі і вітром точені,
На весілля десь приурочені
Повисають на гільце зрубані
І самі бубонять, як: бубони.
Звуться зорями і ранетами,
Повні пахощів, соком гожі
Доспівали попід планетами,
І планети - на них же схожі.
Мились росами десь під тучею,
В землю падали в добрім літі,
І ставала земля пахучою,
Ніби яблуко на орбіті

Читець 6.   Ліна Костенко   «Летять на землю груші...»

Летять на землю груші як з рогаток
Б'є в тамбурини осені горіх.
Сади, омиті музикою згадок,
Ковтають пил міжселищних доріг.

В старім гнізді танцюють лелечатка,
І, одірвавши ніжки від землі,
Немов малі русалоньки, дівчатка
Гойдаються в зеленому гіллі

Ой доле, доле, що з людьми ти коїш?
Цим осокорам вже по двісті літ
Із катапульти гойдалки такої ж
Колись я звідси вилетіла в світ.

Ось я зійду з наждачного перону
У цей зелений, цей черлений вир.
Сидить просмолена ворона
В береті сонця набакир.

Стара дзвіниця й досі ловить ґави
Танцює ціп на житньому току.
Ну що мені магнолії, аґави?
Я поцілую мальву у щоку.

Ведучий 3.

...Але було вже пізно мальвам,
І літові, і ластівкам,
Лиш далечінь синьо-благальна
Когось благала: не пускай!..

Ведучий 4.Так швидко промайнув вересень - перший місяць осені, який зібрав нас після літніх канікул на навчання до школи. Тоді ще пахло літом, цвів верес, у повітрі літало сріблясте павутиння... А ти знаєш, де воно береться? То маленькі павучки єдиний раз у своєму житті вирушають із своїх гнізд у далеку чи близьку, як вже вдається, повітряну мандрівку. Вилазять якнайшвидше на дерева, кущі, бур'яни 4, скільки є запасу, випускають павутинки-парашутики. їх підхоплює вітер - і вже не кажіть, що то не бабине літо. Тільки під час відчутного потепління ці крихітні зна-вці природи наважуються вирушати в невідому дорогу і ніколи не помиляються. Місяць жовтого листя і відлетілих журавлів...

Читець 7. Євген Плужник«Коли надходить вересень злотавий...»

Коли надходить вересень злотпавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави,
І журавлі гуртуються в ключі
Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній небосхил
Падучі зорі, - наче сіє тесля
Сріблясту тирсу з-під огнистих пил..
Огню такого! Стомлена природа
Одпочиває у красі такій.
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа - тихий супокій!

Ведучий 1. Почався вересень святом Андрія, закінчився - «баб'ячим голосінням». Назва ця прийшла з Росії. Належало з самого ранку ви-плакатись і за себе, і за рідних, щоб на душі стало легше. Саме цього дня, 30 вересня, вшановуються Віра, Надія і Любов та мати їхня Софія. Саме цей день вважається дівочим святом.

Читець 8. Степан Васильченко «Осінній вечір»

Порошить дощ за вікном.Як червона зірочка в тумані, блимає в хаті сліпець-каганець.

Дощ шумить, не вгаває надворі, дедалі рясніший, голосніший. Шумлять усі вікна в хаті, плачуть. Так плачуть, так плачуть обливаються рясними слізьми, причитують, що ніколи вже не буде сонця, ані ясних днів.

Дурненькі ви, маленькі вікна: сонце буде, будуть дні радісні, ясні, будуть пісні, квіти будуть. Будуть радощі, сміхи... Будуть!

Читець 9.   Леонід Первомайський «Облітають дерева останні....»

Облітають дерева останні
Тихий сад під дощем шелестить.
Чи не молодість наша в тумані
На розсідланих конях летить?
Не спинить на калиновім мості
Вороних буйногривих мені
Ті літа не вертають у гості,
Що, мов глід, одцвіли навесні
За весною в жалобі не лину,
Я для серця принаду знайду.
Розцвітає осіння калина
Над Дніпром у моєму саду.
Я уп'юся калиновим цвітом
На горбах половецьких крутих,
Де пісні затихають, як вітер,
Що оце за деревами стих.

Читець 10.   Ігор Муратов «Горобина»

Кого цнотливість яблунева
Чи мрійність липова липнева
Мене ж тривожить восени
Вогненний шал горобини!
Все, що було колись зелене,-
Берези й вільхи, буки й клени,
Повільно згасло, а вона
Уся в огні горобина.
Стоїть в безумному паланні
Без солов'їного признання,
Лиш власні віти багряні
Співають гімн горобині
І я, і я прийшов до неї,
Забувши рожі і лілеї,
Голублю, пещу і кляну
Скривавлену горобину.
Що їй зими холодні риси!
Вона, як факел, серед лісу
В жаданні буйному одна –
Горобина, горобина..

Ведучий 3. Ох уже ці поети-лірики... Одні хочуть літа без осені, як Ганна Чубач, інші, навпаки, - мріють про золоте павутиння любові бабиного літа.

Ведучий 4. Я від імені всіх у цьому залі жінок рядками вірша Ганни Чубач прошу:

Літа - без осені радість - без суму!
Хто тебе, щастя, людям придумав?..
...Доле жіноча ми лише просимо: -
Літа без осені літа без осені!

Ведучий 6 .  Я з тобою не згодна, і підтвердженням цьому є вірш Володимира Сосюри:

Літо бабине, бабине літо...
Серце чує осінні путі...
Хтось заплутав зажурені віти
В павутиння нитки золоті
Листя слухає вітру зітхання
І згортає свої прапори.
На покірну красу умирання
Сонце дивиться сумно згори...
В'януть, в'януть вуста пурпурові..
Але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові
Ти заплутала серце моє.

(Звучить пісня  «Ми підем, де трави похилі». Музика П. Майбороди, слова А. Малишка.)

Ведучий 6.   Інсценізація поезії Ліни Кос-тенко «Осінній день березами почавсь». (Звучить «Місячна соната» Л. Бетховена.)

Він.  

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Вона. Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви»
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Він.      Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

Вона. Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.

Він.     Це так природньо - відстані і час.

Вона.     Я вже забула. Не моя провина –
То музика нагадує про Вас,
То раптом ця осіння хуртовина.

Він. Це так природно - музика і час,
І Ваша скрізь присутність невловима...

Разом. Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!

(Він і Вона танцюють «Осінній вальс».)

Ведучий 1. За багатовіковими спостережен-нями, перехід від осені до зими відбувається переважно 4 листопада, на «Казанський день» (святкування Казанської Ікони Божої Матері). З Казанської тепло морозу - не указ. Від цього дня вперше виходили на люди молоді пари, які побралися золотої осені.

Читець 1.

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба..
Натягне дощ свої осінні струни,
Торкне ті струни пальчиком струна...

Читець 2.

Сумна арфістко - рученьки вербові –
По самі плечі вкутані в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
Ту, без котрої холодно словам.

Читець 1.

Зіграй мені осінній плач калини,
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипічний ключ, а журавлиний
Тобі над полем в небі напишу...

Читець 2.

Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій !
Осанна осені О сум! Осанна!

Ведучий 2. Минають весни, літа, осені і зими, пливуть над землею віки, а життя продовжується. У гніздах народжуються пташенята, а в оселях - діти.

Ведучий 1 .І нашому українському роду нема переводу, і світ буде вічним, поки лунатиме божественна музика природи на нашій землі, матінці-Україні, під ясними зорями. Віримо, що нас чекають добра доля і світле прийдешнє!

Разом.. До наступної зустрічі, до наступної осені!

>> ЩЕ: Сценарій Свято врожаю >>

Пройдіть осінній ТЕСТ від UACMS: дерева і листки