Створена симуляція народження і розвитку Всесвіту за допомогою суперкомп'ютера. Вона допоможе вивчити розподіл темної матерії і формування великомасштабних космічних структур.
Віртуальний Всесвіт вміщає 25 мільярдів галактик, сформованих з двох трильйонів цифрових частинок, що представляють собою елементи темної матерії. Для створення симуляції використовувалася суперЕОМ Piz Daint зі швейцарського Національного обчислювального центру. На генерацію віртуального Всесвіту були витрачені 80 годин.
В основі моделі лежить код PKDGRAV3, призначений для точного опису динаміки темної матерії і великомасштабної структури Всесвіту, яка залежить від неї, що включає войди і галактичні нитки.

Не забуваймо, що прогрес іде вперед, і майбутні суперкомп';ютери і нововідкриті закони фізики дадуть змогу програмістам створити значно досконалішу симуляцію Всесвіту.

Постає логічне питання. Якщо наш всесвіт можна буде відтворити експериментально, це може означати, що ми живемо у симуляції. Адже він нічим від неї не відрізнятиметься. Фізики не виключають, що Всесвіт може виявитись симуляцією. Вчені стверджують, що якщо Всесвіт продукт симуляції, то ми побачимо підказки у високоенергетичних космічних променях.

Одна із найбільш плеканих ідей в сучасній фізиці, квантова хромодинаміка, теорія, що описує сильну взаємодію, як вона пов';язує кварки і глюони в протони і нейтрони. Це основа всесвіту.
Таким чином, цікава мета: симулювати квантову хромодинаміку на комп';ютері, щоб побачити що вийде на макрорівні. Моделювання на такому рівні має бути більш-менш еквівалентне симуляції самого всесвіту.
Звичайно, є одна чи дві проблеми на цьому шляху. Квантова хромодинаміка карколомно складна, і оперує обчисленнями у планківських масштабах. Тому навіть використовуючи найпотужніші суперкомп';ютери світу, фізики можуть симулювати лише маленькі шматочки космосу розміром в декілька фемтометра (10^-15).
Звучить не вражаюче, але важливо, що така симуляція практично не відрізняється від того, що відбувається в реальності (принаймні наскільки ми це розуміємо).
Якщо фізики зможуть симулювати ділянки всесвіту розміром усього в декілька мікрометрів в діаметрі, то вмістить в ній повну роботу людської клітини.
Подібні роздуми приводять до висновку, що, можливо наш всесвіт запущений на суперпотужному комп';ютері. А якщо так, то чи є можливість це перевірити?
Сілас Біне з університету Бонна в Німеччині каже, що є можливість знайти прояви симуляції нашого всесвіту, принаймні в деяких сценаріях.
Проблема будь-якої симуляції у тому, що закони фізики, які, по суті, неперервні, в симуляції накладаються на дискретну тривимірну решітку, стан якої змінюється в часі.
Біне і колеги поставили питання, чи приведуть обмеження решітки до якихось обмежень фізичних процесів нашого всесвіту. Зокрема вони перевірили високоенергетичні процеси, які зачіпають менші частинки простору поки їхня енергія наростає.
Їхня знахідка цікава, вони говорять що решітка накладає обмеження на можливу енергію частинки. Це випливає з того, що не може бути нічого меншого ніж крок решітки.
Отже, якщо наш всесвіт - це симуляція, має бути відсічення в спектрі високоенергетичних часток.
Насправді існує саме таке відсічення в енергіях космічних частинок, так зване обмеження Грейс-Зацепіна-Кузьміна (GZK).
Це відсічення добре вивчене і походить від взаємодії частинок з космічним мікровипромінюванням, через що вони втрачають енергію на тривалих дистанціях.
Однак команда Біне розрахувала, що решітка привнесе додаткові особливості в спектр. "Найбільш вражаюча особливість... що кутовий розподіл найбільш високоенергетичних компонентів буде проявляти кубічну симетрію, значно відхиляючись від ізотропії".
Іншими словами, космічні промені будуть летіти переважно вздовж своєї решітки, і ми не мали б спостерігати їх у рівних частках по всіх напрямках.
Це дуже круто і неймовірно. Однак обчислення Біне&co не без вади, наприклад решітка може бути побудована геть за іншим принципом, не тим, що припустив Біне.
Ще цей ефект піддається вимірюванню тільки у випадку, якщо відсічення подібне на GZK. Це буде при кроці решітки в 10 ^-12 фемтометри. Якщо крок значно менший за цей, ми не побачимо нічого.

10 ознак того, що ми живемо в «матриці».

1. Деякі ігри являють собою різного роду симулятори, і їх складність, як і потужність комп'ютерів росте. Якщо комп'ютери стануть достатньо потужними, вони зможуть створити симуляцію, в якій у живих істот не буде ні найменшого уявлення про те, що вони є частиною програми. Якщо модель буде досить якісною, всередині ніхто не зрозуміє, що це взагалі симуляція. Але навіть у симуляцій можуть бути косяки, чи не так? Хіба ви самі не помічали деякі недоліки, «збої в матриці»?
2. ДНК - ще один елегантний спосіб, як можна описати ВСІ живі організми. Для цього знадобиться всього лише 4 нуклеотиди: аденін «А», гуанін «G», цитозин «С», і тимін «Т». А це легко запрограмувати. ДНК-код аж надто схожий на програмний код будь-якої сучасної комп'ютерної програми.
3. Наша Всесвіт краще пояснюється мовою математики, ніж словами. Якщо все описується математично, то можна розбити двійковий код. Якщо комп'ютери досягнуть певних висот, функціональна людина може бути відтворена на основі геному всередині комп'ютера. І якщо ви побудуєте одну особистість, чому б не створити цілий світ? Вчені припускають, що хтось, можливо, вже зробив це і створив наш світ. Щоб визначити, чи дійсно ми живемо в симуляції, дослідники проводять серйозні дослідження.
4. Антропний принцип задає питання: «Чому умови створені у Всесвіті і на Землі нам так ідеально підходять?». Адже незначні відхилення фізичних констант зробили б неможливим інування нашого світу. Одне з пояснень: умови були навмисно встановлені з метою дати нам життя. Кожен відповідний фактор був встановлений у фіксований стан в якійсь лабораторії вселенських масштабів.
5. Теорія паралельних світів, передбачає нескінченне число всесвітів з нескінченним набором параметрів. Якщо ми в симуляції, численні всесвіти являють собою численні симуляції, запущені одночасно. У кожній симуляції власний набір змінних, і це не випадково. Творець моделі включає різні змінні для тестування різних сценаріїв і спостерігає різні результати.
6. Люди давно обговорюють ідею творця-бога, який створив наш світ. Деякі люди уявляють бога як бородатого чоловіка, що сидить на хмарах, але в теорії моделювання богом може бути звичайний програміст. Згідно Біблії, Бог створив світ і життя протягом семи днів, але в нашому випадку він використовував комп'ютер, а не космічні сили.
7. Що знаходиться за межами Всесвіту? Згідно теорії моделювання, відповіддю був би суперкомп'ютер, оточений розвиненими істотами. Ті, хто керують моделями, можуть бути такими ж несправжніми, як і ми. Може бути безліч вкладень симуляції. Пост-люди, які розробили нашу симуляцію, можуть бути і самі змодельовані, а їх творці, в свою чергу, теж. Може бути безліч рівнів реальності, а їх кількість може збільшуватися з часом. Залишається питання: хто створив цей світ? Ця ідея настільки далека від нашого життя, що здається неможливим міркувати на цю тему. Але якщо теорія моделювання, принаймні може пояснити обмежений розмір нашого Всесвіту і зрозуміти, що перебуває за її межами... це гарний початок у з'ясуванні природи буття.
8. Корпускулярно - хвильовий дуалізм - деталізація навколишнього світу (близько / далеко). Навіть якщо комп'ютери стають все більш потужними, Людина може бути занадто складною, щоб уміститися в одному з них.І ми представляємо нескінченно малу частину величезного всесвіту, яка містить мільярди галактик. Але насправді світу не треба бути таким складним, яким він здається. Щоб бути переконливою, моделі знадобиться мати чіткі обриси лише того, що знаходиться поряд і дуже багато ледь окреслених далеких структур. Уявіть собі одну з ігор GTA. У ній зберігаються сотні людей, але ви взаємодієте всього з декількома. Життя може бути схожа на це. Давайте приймемо до уваги аналогію відеогри. Такі ігри містять величезні світи, але тільки ваша поточна локація в даний момент часу має значення, в ній розгортається дія. Реальність може йти по такому ж сценарію. Області за межами погляду можуть зберігатися в пам'яті і виявлятися тільки при необхідності. Колосальна економія обчислювальної потужності. А як щодо віддалених районів, наприклад, в інших галактиках? В симуляції вони взагалі можуть не запускатися. Їм потрібні переконливі образи на випадок, якщо на них захочуть подивитися. А у вас є докази, що ви існуєте, принаймні в тому вигляді, в якому ви себе уявляєте? Ми вважаємо, що минуле сталося, тому що у нас є спогади і тому що у нас є фотографії і книги. Але що якщо це все тільки що написаний код? І повертаємося до нашого світу і експерименту «фотони - частинки або хвилі?». Чи спостерігаєте здалеку? Бачите тільки невизначену «фотонну» хвилю. Чи спостерігаєте поблизу - «фотони» перетворюються на «частинки».
9. Фрактальна геометрія. Надзвичайно простий алгоритм, що дозволяє отримати неправильні геометричні форми, але по самому простому принципу. Структури повторюють себе до нескінченності, від малого, до найбільшого масштабу. Тут немає місця Хаосу. Фрактал - самоподібна геометрична структура, кожен фрагмент якої повторюється при зменшенні масштабів. Будете ви дивитися в телескоп, або в мікроскоп, ви побачите один і той же принцип побудови. Мікроби, бактерії, людина, гірський хребет - однаковий малюнок. Від малого до великого.
10. Світ навколо нас - не твердий. Якщо стиснути Землю так, щоб між частинками атомів не було пустот, то вона зменшиться до розмірів яблука! Якщо вам ЗДАЄТЬСЯ, що навколо тверді предмети, то це тільки ваші відчуття. Насправді немає нічого твердого - очі, руки, відчувають електричні поля, які за визначенням не бувають твердими. Атоми руки відчувають атоми стіни, і перше і друге - тільки енергетичні хвилі різної частоти. Уявіть собі комп'ютерну гру, де герой ходить по коридору, стіни його не пускають вправо-вліво... Нічого з цього не існує насправді. Ні стіни, ні коридору, ні стін, ні героя. Все це код, який обробляється на процесорі Вашого комп'ютера. А що відчуває герой в грі? Що є закони, які він не може подолати. Є стіни, які він не може пробити, ходить по тунелю, що не провалюючись вниз. Деякі закони описують його світ, а він їм підпорядковується. Є закони, які ми не створювали, але ми їм підкоряємося. Є електрика, яке все живить навколо. І світ цифр, працює за формулами.

Аналогії. Всесвіт - віртуальна реальність

Фізичний реалізм - це погляд, згідно з яким фізичний світ, який ми бачимо, реальний і існує сам по собі. Більшість людей думають, що це само собою зрозуміло, але з деяких пір фізичній реалізму серйозно суперечать деякі факти зі світу фізики. Парадокси, які збивали з пантелику фізиків минулого століття, до сих пір не вирішені, і багатообіцяючі теорії струн і суперсиметрії нікуди цей віз поки не привезли.

На противагу цьому, квантова теорія працює, але квантові хвилі, які заплутуються, виявляються в стані суперпозиції, а потім коллапсують, здаються фізично неможливими - вони здаються «уявними». Все це виливається в цікаву картину: теорія того, що не існує, ефективно пророкує те, що існує - але як може нереальне передбачати реальне?

Квантовий реалізм — це протилежна точка зору, згідно з якою квантовий світ реальний і створює фізичний світ як віртуальну реальність. Квантова механіка, таким чином, передбачає ефекти фізичної механіки, тому що є її причиною. Вважати, що квантові стани не існують, це як «не звертати уваги на людину, шо стоїть за фіранкою».

Квантовий реалізм — це не «матриця», в якій інший світ, який створив наш, буде фізичним. І це не ідея мозку-в-чані, оскільки ця віртуальність була задовго до того, як з'явилася людина. І це не фантомний інший світ, який впливає на наш: наш фізичний світ - фантом сам по собі. У фізичному реалізмі квантовий світ не існує, але в квантовому реалізмі фізичний світ неможливий - якщо це тільки не віртуальна реальність. І ось можливі пояснення.

Поява Всесвіту

Фізичний реалізм

В 1929 році астроном Едвін Хаббл виявив, що всі галактики розширюються, що призвело до думки про Великий Вибух, що стався в точці простору-часу близько 14 мільярдів років тому. Відкриття космічного мікрохвильового фону підтвердило, що наш Всесвіт не тільки почався в точці, а й простір, і час з'явилися разом з ним.

Не може бути такого, щоб цілісний Всесвіт з'явився сам по собі з нічого. Проте в цю дивну ідею вірить більшість фізиків сьогоднішнього дня. Вони вважають, що першою подією була квантова флуктуація в вакуумі (в квантовій механіці пари частинок і античастинок з'являються і зникають всюди, тобто абсолютної порожнечі не існує). Але якщо матерія просто з'явилася з простору, звідки з'явився простір? Як квантова флуктуація могла створити простір? Як час почав йти сам по собі?

Квантовий реалізм

Кожна віртуальна реальність починається з першої події, разом з якою з'являється і простір, і час. З цієї точки зору, Великий Вибух стався, коли наш фізичний Всесвіт завантажився, включаючи його операційну систему простору-часу. Квантовий реалізм передбачає, що Великий Вибух був насправді Великим Пуском.

У нашого Всесвіту є максимальна швидкість

Фізичний реалізм

Ейнштейн прийшов до висновку, що ніщо не може рухатися швидше, ніж світло у вакуумі, і з часом це стало універсальною константою, однак, до кінця неясно, чому так. Грубо кажучи, будь-яке пояснення зводиться до того, що «швидкість світла постійна і гранична, тому що ось так от». Тому що не може бути нічого пряміше прямої. Відповідь на питання «чому речі не можуть рухатися ще швидше», яка звучить як «тому що не можуть», навряд чи можна назвати задовільною. Світло сповільнюється (заломлюється) водою або склом, і коли воно рухається в воді, ми говоримо, що його середовищем є вода, коли в склі - скло, але коли воно рухається в вакуумі, ми мовчимо.

Квантовий реалізм

Якщо фізичний світ - це віртуальна реальність, то швидкість світла - це продукт обробки інформації. Інформація визначається як вибірка з кінцевої множини, тому її обробка теж повинна здійснюватися з кінцевою швидкістю, а значить, наш світ оновлюється з кінцевою швидкістю. Умовний процесор суперкомп'ютера оновлюється 10 квадрильйонів раз в секунду, а наш Всесвіт оновлюється набагато швидше, але принципи в основному ті ж. Якщо зображення на екрані характеризується пікселями і частотою оновлення, в нашому світі є Планківська довжина і час Планка.

В такому випадку швидкість світла буде граничною, тому що мережа не може передавати нічого швидше, ніж один піксель за цикл, тобто, довжину Планка за одиницю планківського часу, або близько 300 000 км в секунду. Швидкість світла в дійсності повинна називатися швидкістю космосу (простору).

Наш час вельми пластичний

Фізичний реалізм

Час для частинок в прискорювачах сповільнюється. У 1970-х вчені запустили навколо світу атомний годинник на літаку, щоб підтвердити, що він іде повільніше, ніж синхронізований з ним спочатку годинник на землі. Але як час, суддя всіх змін, саме може бути схильний до змін?

Квантовий реалізм

Віртуальна реальність залежить від віртуального часу, де кожен цикл обробки є одним «тіком». Кожен геймер знає, що коли комп'ютер підвисає внаслідок лага, ігровий час теж трохи сповільнюється. Точно так же час в нашому світі сповільнюється зі зростанням швидкості або поруч з масивними об'єктами, що свідчить про віртуальність, тому що всі цикли обробки системи підвисають з метою економії. Змінюється тільки її віртуальний час.

Наш простір викривлюється

Фізичний реалізм

Відповідно до загальної теорії відносності Ейнштейна, Сонце утримує Землю на орбіті за рахунок викривленого простору, але як простір може викривлятися? У просторі, за визначенням, відбувається рух, тому, щоб він скривився, він повинен існувати в іншому просторі, і так до нескінченності. Якщо матерія існує в просторі порожнечі, ніщо не може або викривити цю порожнечу.

Квантовий реалізм

У режимі «простою» комп'ютер насправді не простоює, а виконує нульову програму, і наш простір робить те ж саме. Ефект Казимира проявляється, коли вакуум простору тисне на дві пластини, які розташовані близько один до одної. Сучасна фізика стверджує, що цей тиск викликають віртуальні частинки, які виникають нізвідки, але в квантовому реалізмі порожній простір заповнений нульовою обробкою процесора, яка викликає той же ефект. І простір може представляти тривимірну поверхню, здатну скривлюватися.

Випадковості трапляються

Фізичний реалізм

У квантовій теорії квантовий колапс є випадковим, наприклад, радіоактивний атом може випустити фотон, коли йому заманеться. Класична фізика не пояснює випадковість подій. Квантова теорія це пояснює «колапсом хвильової функції», тому в кожній фізичній події є елемент випадковості.

В 1957 році Хью Еверетт запропонував теорію, що кожен квантовий вибір породжує новий всесвіт, тому кожен варіант події відбувається десь в новому «множинному всесвіті» (multiverse). Наприклад, якщо ви вибрали бутерброди на сніданок, природа створює інший всесвіт, в якому ви снідаєте персиками і йогуртом. Спочатку до цієї інтерпретації ставилися зі сміхом, але сьогодні фізики віддають перевагу саме цій теорії, щоб розвіяти кошмар випадковостей.

Проте, якщо квантові події створюють нові всесвіти, то всесвіти будуть накопичуватися зі швидкістю, яка виходить за рамки понять про нескінченність. Помилкові теорії не вмирають, вони перетворюються в теорії-зомбі.

Квантовий реалізм

Процесор в онлайн-грі може генерувати випадкове значення, і наш світ - теж. Квантові події випадкові, оскільки пов'язані з клієнт-серверними діями, до яких у нас немає доступу. Квантова випадковість здається безглуздою, але грає таку ж роль в еволюції матерії, яку генетична випадковість зіграла в біологічної еволюції.

Антиматерія існує

Фізичний реалізм

Антиматерія відноситься до субатомних частинок, відповідним електронам, протонам і нейтронів звичайної матерії, але з протилежним електричним зарядом і іншими властивостями. У нашому Всесвіті негативні електрони обертаються навколо позитивних атомних ядер. У всесвіті антиматерії позитивні електрони оберталися б навколо негативних ядер, але жителям цього всесвіту здавалося б, що з фізичними законами все в порядку. Матерія й антиматерія анігілюють при контакті, тобто взаємно знищуються.

Рівняння Поля Дірака передбачили антиматерію задовго до її виявлення, але до кінця не було ясно, як це взагалі можливо. Діаграма Фейнмана зустрічі електрона з антиелектрона показує, що останній, стикаючись, повертається назад в часі! Як часто буває в сучасній фізиці, рівняння працює, але його наслідки не мають ніякого сенсу. Матерії не потрібен антипод, а зворотний хід часу підриває причинно-наслідкові основи фізики. Антиматерія - це одна з найбільш загадкових знахідок сучасної фізики.

Квантовий реалізм

Якщо матерія - це результат обробки, і обробка встановлює послідовність значень, то ці значення можна повернути назад, отримавши, таким чином, антиобробку. У такому світлі антиматерія - це неминучий побічний продукт матерії, створеної в процесі обробки. Якщо час - це завершення первинних циклів обробки матерії, для антиматерії він буде завершенням вторинних циклів, а значить, він буде йти в зворотному напрямку. У матерії є антипод, тому що процес обробки, який її створює, є оборотним, і античас існує з тієї ж причини. Тільки віртуальний час може йти назад.

Експеримент з двума щілинами

Фізичний реалізм

Більше 200 років тому Томас Юнг провів експеримент, який до цих пір ставить у глухий кут фізиків: пропустив світло через дві паралельні щілини, щоб отримати інтерференційну картину на екрані. Але світло може потрапити на екран і в вигляді точки, що можливо тільки в тому випадку, якщо фотон - частинка.

Щоб перевірити це, фізики відправили один фотон через щілини Юнга і отримали інтерференційну картину. Ефект не залежить від часу: один фотон, що проходить через щілини, щороку видає одну і ту ж картину. Жоден фотон не знає, де потрапив попередній, як же з'являється інтерференційна картина? Детектори, розміщені на кожній щілині показують - фотон проходить або через одну щілину, або через іншу, і ніколи - через обидві. Природа знущається над нами: коли ми не дивимося, фотон - хвиля, коли дивимося - частинка.

Сучасна фізика називає цю загадку корпускулярно-хвильовим дуалізмом, «глибоко дивним» явищем, зрозумілим тільки езотеричним рівнянням неіснуючих хвиль. Проте ми, розсудливі люди, знаємо, що точкові частинки не можуть поширюватися як хвиля, а хвилі не можуть бути частинками.

Квантовий реалізм

Квантова теорія пояснює експеримент Юнга вигаданими хвилями, які проходять через обидві щілини, інтерферують, а потім коллапсують в точку на екрані. Це працює, але хвилі, які не існують, не можуть пояснити того, що існує. У квантовому реалізмі програма фотона може поширюватися в мережі як хвиля, а потім, коли вузол перевантажується, як частка. Те, що ми називаємо фізичною реальністю, є ряд перезавантажень, що пояснюють і квантові хвилі, і квантовий колапс.

Темна енергія і темна матерія

Фізичний реалізм

Сучасна фізика описує матерію, яку ми бачимо, але у Всесвіті також є в п'ять разів більше того, що називають темною матерією. Її можна виявити як ореол навколо чорної діри в центрі нашої галактики, який пов'язує зірки разом міцніше, ніж може дозволити їх гравітація. Це не матерія, яку ми можемо побачити, тому що світло її не бере; це не антиматерія, оскільки у неї немає сигнатури гамма-випромінювання; це не чорна діра, тому що немає ефекту гравітаційного лінзування - але без темної матерії зірки в нашій галактиці розлетілися б геть.

Жодна з відомих частинок не описує темну матерію - пропонувалися гіпотетичні слабовзаємодіючі масивні частинки (WIMP, або «вімпи»), але жодну з них так і не знайшли, не дивлячись на ретельні пошуки. На додаток до цього, 70% Всесвіту представлено темною енергією, яку фізика також не може пояснити. Темна енергія - це свого роду негативна гравітація, слабкий ефект, який розтягує простір, прискорюючи розширення Всесвіту. На даний момент ніхто не має ні найменшого поняття про те, що таке темна енергія.

Квантовий реалізм

Якщо порожній простір - це нульова обробка, «сплячий режим», тоді він не порожній, і якщо він розширюється, то порожній простір постійно появляється, в точності як негативний ефект, який ми називаємо темною енергією. Якщо новий простір додається з постійною швидкістю, ефект не буде сильно змінюватися з часом, тому темна енергія обумовлена тривалим створенням простору. Квантовий реалізм передбачає, що частки, які можуть пояснити темну енергію і темну матерію, не будуть виявлені.

Тунельні електрони

Фізичний реалізм

У нашому світі електрон може раптово вискочити за межі гауссового поля, через яке не може проникнути. Це можна порівняти з монетою в абсолютно закритій скляній пляшці, яка раптово з'являється за її межами. У суто фізичному світі це просто неможливо, але в нашому - цілком.

Квантовий реалізм

Квантова теорія припускає, що електрон має випадково проробляти вищеописане, тому що квантова хвиля може поширюватися незалежно від фізичних бар'єрів, і електрон може раптово коллапсувати в будь-який точці. Кожен колапс - це кадр фільму, який ми називаємо фізичною реальністю, за винятком того, що наступний кадр не фіксований, а базується на ймовірності. Електрон, що проходить через непрохідне поле - це як фільм, який приховує від погляду, як актор виходить з дому назовні.

Це може здатися дивним, але телепортація з одного стану в інший - це те, як рухається вся квантова матерія. Ми бачимо фізичний світ, який існує незалежно від нашого спостереження, але в квантовій теорії ефект спостерігача описує ефект ігрового виду: коли ви дивитеся наліво, створюється один вид, коли направо - інший. В теорії Бома примарна квантова хвиля направляє електрон, але в теорії, яку ми розглядаємо, електрон і є цією примарною хвилею. Квантовий реалізм дозволяє квантовий парадокс, роблячи квантовий світ реальним, а фізичний світ - його продуктом.

Квантова запутаність

Фізичний реалізм

Якщо атом цезію випускає два фотони в різних напрямках, квантова теорія «заплутує» їх, так що якщо один крутиться від низу до верху, другий - зверху вниз. Але якщо один випадково перевертається, як інший може миттєво дізнатися про це, на будь-якій відстані? Експериментальна перевірка цього стала одним з найбільш ретельних і точних експериментів взагалі в історії науки, і квантова теорія знову права. Спостереження за одним заплутаним фотоном приводить до того, що інший отримує протилежний спін - навіть якщо вони дуже далекі для того, щоб світловий сигнал встиг їх про це сповістити. Природа могла б зробити так, що спін одного фотона був би верхнім, а іншого - нижнім, з самого старту, але це, мабуть, було дуже складно. Тому вона дозволила спіну одного вибирати будь-який випадковий напрям, так що коли ми його вимірюємо і визначаємо, спін іншого фотона тут же змінюється на протилежний, хоча це здається фізично неможливим.

Квантовий реалізм

З цієї точки зору два фотони заплутуються, коли їх програми об'єднуються для спільного ведення двох точок. Якщо одна програма відповідає за верхній спін, а інша за нижній, їх об'єднання буде відповідати за обидва пікселі, де б ті не були. Фізичне подія у кожного пікселя випадковим чином перезапускає програму, інша програма реагує на це відповідним чином. Цей код перерозподілу ігнорує відстані, тому що процесору не потрібно йти до пікселя, щоб попросити його перевернутися, навіть якщо екран великий, як сам Всесвіт.

Стандартна модель фізики включає 61 фундаментальну частинку з встановленими параметрами заряду і маси. Якби вона була машиною, у неї було б кілька десятків важелів для запуску кожної частинки. Також їй знадобилося б п'ять невидимих полів, які породжують 14 віртуальних частинок з 16 різними «зарядами» для роботи. Можливо, вам здається повним цей набір, але Стандартна модель не може пояснити гравітацію, стабільність протона, антиматерію, зміни кварків, масу нейтрино або його спін, інфляцію або квантову випадковість - і це дуже важливі питання. Не кажучи вже про частинки темної матерії і темної енергії, з яких складається велика частина Всесвіту.

квантовий реалізм по-новому інтерпретує рівняння квантової теорії в термінах однієї мережі і однієї програми. Його основне припущення в тому, що фізичний світ - це результат обробки. Теорія передбачає, що матерія з'явилася зі світла як стабільна квантова хвиля, а значить квантовий реалізм передбачає, що світло в вакуумі може породжувати матерію при зіткненні. Стандартна модель стверджує, що фотони не можуть стикатися, тому необхідний кардинальний експериментальний підхід для перевірки віртуальної реальності нашого світу. Коли світло в вакуумі породить матерію при зіткненні, модель елементарних частинок заміниться моделлю інформаційної обробки.

Основна проблема з всесвітом-симуляцією — це те, що цю гіпотезу неможливо спростувати. А отже цю гіпотезу можна віднести скоріше до псевдонауки, цікавої ідеї, з якою можуть гратися філософи і фантасти. А всі інші можуть собі так само спокійно вірити в те, що життя — це лиш сон.

Поширена така думка. Зараз нам говорять, що ми в матриці (симуляції, грі ...) щоб все насущне втрачало сенс, наприклад: "можна легко розлучитися з життям, вийти з гри, навіщо розмножуватися і йти в перед якщо нас НЕМАЄ". Сильні світу цього спеціально сприяють поширенню цієї ідеї з метою контролю над масами.

Фізики Зохар Рінгель і Дмитро Ковріжін демонструють, що створення комп’ютерної симуляції конкретного квантового явища, яке відбувається в металах, неможливо в принципі. Вчені спробували створити модель квантової системи і виявили, що з ростом числа частинок необхідні обчислювальні ресурси для виконання імітації росли нелінійно, а експоненціально. Якби складність обчислень росла лінійно, то подвоєння кількості частинок означало б подвоєння необхідної обчислювальної потужності. Але в даному випадку, вона повинна подвоюватися кожен раз, коли додається тільки одна частинка. І для зберігання інформації тільки про декілька сотень електронів буде потрібно колосальний обсяг пам’яті, для якого треба більше атомів, ніж існує у всесвіті. Побудувати такий комп’ютер теоретично неможливо. Але коли ми говоримо про невідому надрозвинену цивілізацію, то завжди існує ймовірність, що їх підхід до обчислень відрізняється від нашого. Так що, повністю виключати варіант з тим, що наш світ є симуляцією не варто.

Чи в реальному світі ми живемо?

Вчені працюють протягом десятиліть, намагаючись об'єднати теорію гравітації Ейнштейна з квантовою механікою. У результаті багато хто доходить до висновку, що потрібно переглянути свої погляди на те, як утворився Всесвіт і з чого він складається. Все більше і більше серйозних вчених починають застосовувати голографічний принцип – парадигму, згідно з якою вся інформація, яка утворює нашу 3D-«реальність» (плюс час), виходить з плоского 2D-поля, яке постійно змінюється. Ухвалення гіпотези, що ми і весь наш світ не тривимірні, а є подобою голограми, дозволяє відмовитися від теорії відносності й описати спрощеними квантовими теоріями всі явища Всесвіту, включаючи паранормальні явища, такі як телепатія. З точки зору вчених, голографічний принцип – це потужний інструмент, що дозволяє створити більш точні математичні моделі Всесвіту і зрозуміти, як він влаштований і як функціонує. Застосовувати голографічний принцип до реального світу теоретики почали наприкінці 1990-х років. З'явилося безліч заснованих на ньому математичних моделей Всесвіту. Звіряючи передбачення цих моделей із новітніми супутниковими даними космічної обсерваторії «Планк», вчені відсіяли частину з них. Але деякі нові моделі голографічного Всесвіту виявилися майже такими ж точними, як теорія відносності. Дослідження тривають.

А ВИ ЩО ДУМАЄТЕ З ЦЬОГО ПРИВОДУ?