Добромиль

Добромиль, місто Старосамбірського району Львівської області, знаходиться за 115 км від Львова, за 6 км від залізничної ст. Хирів, і 24 км від Старого Самбора, недалеко від кордону з Польщею. За однію з легенд місто названо в честь знатного чоловіка Добромила. Інші ж легенди говорять про те, що назва міста є похідною від словосполучення «добра миля» – саме так казали про відстань від замку на горі Сліпій до міста або від маєтностей Гербуртів у Фельштині (тепер — Скелівка).

Через місто протікає річка Вирва, археологічні знахідки вказують на те, що в басейні цієї річки вже в міднокам’яний вік (ІV-ІІІ ст. до н. е.) жила людина. Підтвердженням цього – сліди поселення так званої культури карпатських курганів.

Місто вперше згадується як село у 1374 році. Саме тоді князь Владислав Опольський (за іншою інформацією — король Людвіг Угорський) надав саксонському родові Гербуртів маєтки по річках Вирві і Стрвяжу. У 1450 році львівський ловчий Микола Гербурт на Сліпій горі поблизу Добромиля звів дерев’яний замок, який у 1497 році згорів, а село сплюндрували татари. В цьому ж році польський король Ян І Ольбрахт визнав Добромиль містечком і дав дозвіл проводити на площі ярмарки. Містечко почало швидко розвиватись, сюди переселялись купці і ремісники. З Моравії ткачі привозили високоякісне сукно, за яким, а також за місцевою сіллю, приїжджали купці з Угорщини й Сілезії. У 1531 році Андрій Гербурт заснував латинську парафію і побудував дерев’яний костел. У 1566 році король Сигизмунд ІІ Август надав місту Магдебурзьке право, про це подбав Станіслав Гербурт, власник місцевих солеварень. У ХVІ столітті Гербурт почав перебудову замку, використовуючи камінь і цеглу.

Добромиль - замок Гербутів

Великий внесок у розвиток міста зробив Ян Щасний Гербурт – видатний політичний і польський діяч.

У ХVІ ст. поряд з Сліпою горою був побудований монастир св. Онуфрія. Його засновниками вважаються власне Ян Щасний Гербурт і його дружина Єлизавета, княжна Заславна. У 1705 році почалось спорудження нової мурованої церкви, архітектором якої був Яків Мамровець. Прототипом виступав монастир у Лаврові. У 1888 році в Онуфріївському монастирі розпочав служіння Церкві майбутній Митрополит Андрей Шептицький. У 1946 р. монастир закрили за наказом радянської влади. В 1950 р. у будівлі монастиря розмістили психоневрологічний інтернат для жінок. Церкву перекрили і поділили на 2 поверхи, на першому був склад, на другому клуб. У вересні 1992 року монастир повернули Чину святого Василія Великого. У 2000 році церкву та дзвіницю відреставрували.

Також завдяки Яну Щасному Гербурту в Добромилі у 1611 році почала працювати друкарня під керівництвом Яна Шеліги, друкаря з Кракова. Усього вийшло 13 книг, здебільшого присвячених історії і її осмисленню. Видавець налагодив збут книг в Польщу, наприклад наклад «Історії Польщі» Длугоша сягнув півтори тисячі примірників. Тут вперше видали віднайдений рукопис «Історії Польщі» Вінцентія Кадлубека, єпископа краківського, який жив у ХІІ ст. Також у добромильській друкарні світ побачили відомі «Хроніки» Станіслава Оріховського (ХVІ ст.). Видавничу діяльність Гербуртської друкарні негативно сприйняли перемиський єпископ Станіслав Січинський, а також шляхта, яка на Вишенському сеймі ухвалила рішення проти видавничої діяльності, звинувачуючи виданих авторів у негативному висвітленні шляхтичів. Під питанням, чи хтось зі сейму читав ці книги, проте засуджували. Проіснувала друкарня шість років і припинила своє існування у 1617 році зі смертю Яна Щасного. Про Гербуртів існує ще одна легенда: після смерті чоловіки з цього роду перетворювались на орлів і літали над замком, проте один із нащадків застрелив орла, і після цього рід перестав існувати.

У 1611 році Добромиль переходить у володіння магнатів Конєцпольських. З ХVІІ століття датуються перші згадки про герб міста, на якому зображувалось зелене яблуко, пробите двома срібними мечами на червоному тлі щита. У ХІХ столітті на печатках міста до яблука з двома мечами добавився третій, проте на початку ХХ століття польська адміністрація вернулась до варіанту ХVІІ століття.

У другій половині ХVІІ ст., як розповідають місцеві старожили, церкву Святої Трійці, збудовану на кошти Петра Сагайдачного, перебудовано на костел. У 1719 році Войцех Михальський, тогочасний державний радник Добромиля, піддав костел ґрунтовному ремонту. Тоді костел було посвячено як Розп'яття Христового. У 1743 році власник міста Блазей Красінський розпочав перебудову костелу. Навпроти каплиці Гербуртів збудовано каплицю Кінги, а з півдня вимурувано нову захристію. Низки змін зазнав костел і всередині. Напевне, цей Красінський і вмонтував на костелі герб своєї родини. Ще однієї ґрунтовної перебудови костел зазнав у 1772 році. Дотепер в інтер'єрі костелу збереглися геральдичні знаки Гербуртів та Красінських, а також розмальоване генеалогічне дерево останніх. Ще у другій половині 1940-х років було там також генеалогічне дерево Гербуртів. Дехто із старожилів та священик Лоранц твердили, що в котрусь із стін вмуровано записки добромильського костелу. 1988 року костел відремонтовано силами громади. Певний час за нього тривала міжконфесійна боротьба. Тепер костел перебуває у розпорядженні місцевої римо-католицької парафії. Він є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Від 1872 р. через місто прокладена важлива залізниця, що з'єднувала Львів з Будапештом, так звана Перша угорсько-галицька залізниця. В місті збудовано залізничну станцію. У 1876 р. з'явилися фабрика сірників, миловарня, склозавод, лісопильний та пивоварний заводи.

У 1895 р. під час виборів депутата до австрійського парламенту від сільської курії Перемишль-Мостиська-Добромиль від Русько-української радикальної партії висунуто кандидатуру Івана Франка, але його не допустили до віденського парламенту. Саме в Добромилі під час виборчої кампанії до сейму в нього поцупили чоботи.

Кривавий слід в історії рідного краю залишило урочище і колишня соляна копальня – Саліна, яка розташована в селі Солянуватка, поблизу Добромиля. Саме тут в червні 1941 року за наказом НКВД було вбито близько 3600 людей. За нестачею куль використовували дерев’яні молоти й часто ще живих людей кидали в копальню, де сіль роз’їдала людські тіла. Серед вбитих були місцеві жителі, колишні в’язні перемишльської тюрми, в якій відбували покарання переважно українські патріоти. Вбитими були й робітники солеварні, які в цей день отримували зарплату і були свідками кривавої розправи НКВД. В навколишніх селах кілька днів було чути стогін і крики людей. На місці трагедії розмішений хрест і пам’ятна табличка в пам’ять про загиблих українців.

Саліна околиці Добромиля (с.Солянуватка)

Під час Другої світової війни місто опинилося в центрі бойових дій і було значно зруйновано.

Після Другої світової війни у Добромилі почали відновлювати промисловість: появилися хлібозавод, сироварний завод, пивзавод, а колишній деревообробний завод Ліхтмана, який займався тільки грубою обробкою деревини і заготівлею напівфабрикатів, перетворився на потужний і відомий деревообробний комбінат (Добромильський ДОК). До 30 грудня 1962 р. Добромиль був райцентром Львівської області. Зараз Добромиль – місто у Старосамбірському районі.

Увагу туристів привертає ратуша, яка розташована на центральній площі міста. Дата її зведення точно не відома. Держбуд УРСР зазначав, що вона стоїть з XVIII ст. Інші джерела подають XVI ст. Ратуша нагадує невеликий старовинний замок. На фасаді вежі – проткнуте мечами яблуко — родовий герб Гербуртів, а також герб Добромиля. Площа навколо ратуші викладена унікальною бруківкою: пласкі річкові камені, покладені на ребро, утворюють надійне покриття. Поверхня площі робить вигин, утворюючи кам’яну ринву. Тут колись продавали худобу, а опісля мили бруківку, саме у рівчаки й стікала вода. Частина цієї бруківки сьогодні залита асфальтом. Таку ж бруківку можна побачити і на деяких старих подвір’ях.

Варто також зазначити, що саме в цьому місті народились такі відомі особистості, як археолог Ярослав Пастернак (відкрив княжий Крилос та багато іншого), композитор Філарет Колесса, художник Дмитро Крвавич. Відоме місто і для читачів роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», де головний герой побував у етапній канцелярії. Через Нижанковичі, Солянуватку, Добромиль, Хирів, Скелівку проходив шлях бравого вояка до Львова.

До Добромиля розвивають цікавість дві західноукраїнські письменниці – Галина Пагутяк і Галина Вдовиченко, події у їх романах відбуваються саме у цьому старовинному місті.

Населення Добромиля становить 4900 осіб. День міста свтякується у першу неділю жовтня. До Добромиля добратися не важко. З Головного двірця у Львові ходять туди маршрутні автобуси (їхати приблизно 3 години). Також можна доїхати зі Самбора, Старого Самбора або Мостиськ. По дорозі можна побачити багато цікавого.

Пошуки шляхів до замку Гербурта