Шрами планети: де знаходяться 5 найнебезпечніших розломів у земній корі

Люди, що живуть біля них, перебувають у зоні високого ризику землетрусів і вулканів.

Згідно з сучасним науковим уявленням про будову і рух твердої оболонки нашої планети, літосферні плити, з яких і складається верхній шар цієї оболонки, знаходяться в безперервному русі відносно один одного. В одних місцях плити повзуть одна на одну, в інших — розходяться, а на межах цих переміщень утворюються сейсмічно, вулканічно та тектонічно активні зони. І хоча плити рухаються неймовірно повільно (від 1 до 10 см на рік залежно від напрямку руху), їх «непосидючість» завдає чимало неприємностей та занепокоєння людям, які вибрали такі місця як постійне місце проживання.

Які бувають розломи

Зрозуміло, офіційна геологія класифікує десятки видів зрушень, розломів, розривів і тріщин у земній корі, але, на наше щастя, всі вони більш-менш уміщаються в три основні групи за напрямом руху порід:

• скидання (або розлом зі зміщенням падіння): основний напрямок руху відбувається у вертикальній площині;

• зсув: основний напрямок руху відбувається в горизонтальній площині;

• скидо-зрушення: основний напрямок руху відбувається в обох площинах.

Вперше на розлом звернув увагу професор Каліфорнійського університету в Берклі Ендрю Лоусон в 1895 році, він же дав геологічної освіти назву на честь долини Сан-Андреас, що знаходиться в цьому регіоні.

Лоусон вивчав розлом з 1895 по 1908 рік, причому 18 квітня 1906 р. стався сильний землетрус у Сан-Франциско магнітудою 7,7, який вчений вже тоді пов'язав з потенційним розростанням розлому на південь Каліфорнії.

Сан-Андреас досягає майже 1200 кілометрів у довжину і регулярно стає причиною сильних землетрусів у регіоні, таких як землетрус Лома-Пріета, що стався 17 жовтня 1989 року магнітудою 7,1.

Зараз найсейсмонебезпечнішою ділянкою розлому вважається та, що проходить поблизу Лос-Анджелеса. Оскільки землетрусів тут не було давно, геологи попереджають, що нова катастрофа може бути неймовірно потужною, адже Сан-Андреас – найбільший у світі розлом земної кори

Тихоокеанське вогняне кільце

Не розлом, а в буквальному значенні слова порохова діжка Землі — Тихоокеанське вулканічне вогняне кільце — об'єднує 328 із 540 відомих діючих наземних вулканів на планеті.

Тихоокеанське вулканічне вогняне кільце

Область проходить по периметру Тихого океану: на західному узбережжі вона тягнеться від півострова Камчатка через Курильські, Японські та Філіппінські острови, острів Нова Гвінея, Соломонові острови та Нову Зеландію до Антарктиди, а до східної частини освіти відносяться вулкани Північно-Східної Антарктиди, Анд, Кордильєр та Алеутських островів.

І все ж однією з найнебезпечніших ділянок кільця вважається індонезійська. Саме тут розташовується плита, що формує дно Індійського океану і поступово під Тихоокеанську. Підсумок такого сусідства — регулярні руйнівні виверження, землетруси та спровоковані ними цунамі, які перетворюють життя на райських островах на пекло на Землі.

Велика Рифтова долина

Через всю Африку вздовж узбережжя Індійського океану на 6 тис . км простяглася колосальна геологічна структура . Починається вона в горах Північної Ефіопії і закінчується в Мозамбіку, приблизно навпроти північного краю острова Мадагаскар. Ширина Великої Рифтової долини зазвичай становить 30-40 км, але часом доходить до сотні. По дну її розкидані численні озера, а по краях підносяться вулкани. Пейзажі Африканського рифту розтиражовані в мільйонах фотознімків і безлічі фільмів. У ньому або його околицях розташовані найвідоміші національні парки.

Тут починається розкол Африканського континенту. Блоки по різні боки Великої Рифтової долини роз'їжджаються в різні боки. І на їх місці колись з'явиться спочатку вузьке море на зразок Червоного, а потім і океан. Справа ця нешвидка. Звичні обриси Африки не зміняться не те що за життя багатьох поколінь, а всього людства. Геологи вважають, що потрібно мільйон років, щоб Червоне море затопило Африканський рифт. Але вже відлік почався. У 2005 р буквально за 3 тижні блоки по сторонах розлому, розсунулися на 8 м. У щілину піднялася розплавлена магма. Люди на власні очі змогли побачити, як формується нова земна кора, яка колись стане дном океану.

Озеро Киву

Руанда та Демократична Республіка Конго

Одне з Великих африканських озер, прісноводне Ківу, розташоване у Східно-Африканській рифтовій долині — рельєфному утворенню на кордоні Африканської та Аравійської тектонічних плит.

Киву поділяє Руанду та Демократичну Республіку Конго, причому на території останньої знаходиться один із найбільших островів світу, розташованих у прісній воді, — Іджві. Котловина озера поступово розширюється, що викликає не лише поглиблення водоймища, а й вулканічну активність у регіоні. Так, у 1948 році сталося виверження вулкана Кітуро, що знаходиться неподалік. Кажуть, що вода в Ківу тоді закипіла, і вся риба, яка на той момент плавала в озері, зварилася — місцевим залишалося лише виловлювати готову вечерю з води.

І все ж таки найсерйозніша небезпека ховається не на поверхні і навіть не в околицях озера, а під його водами. Справа в тому, що на дні Ківу приховані поклади природного метану і вуглекислого газу, вибух і викид яких відповідно можуть стати причиною загибелі руандійців і конголезців, що проживають поблизу Ківу, а це приблизно два мільйони людей.

«Спусковим гачком» катастрофи може стати, наприклад, виверження одного з вулканів, що розташовані в регіоні. У 2017 році тут вкотре вивергався Ньірагонго - тоді обійшлося. Виверження 2021 року теж не призвело до викиду газу, але спричинило загибель трьох десятків людей.

Росія

Одне з головних природних див, об'єкт зі списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — озеро Байкал. Точніше, Байкальська рифтова зона, або Байкальський рифт - глибинний розлом кори завдовжки 1500 кілометрів, центральна частина якого заповнена водою.

На думку геологів, рифт - результат розбіжності Євразійської та Амурської плит (остання, до речі, зі швидкістю 4 мм на рік повзе у бік Японії і там стикається з Північно-Американською та Філіппінською плитами, що є однією з причин постійної сейсмічної активності на Японських островах ).

Головна небезпека, як і у випадку з Ківу, криється на дні озера. По суті, дно Байкалу - це тектонічний розлом, а береги водоймища постійно розходяться. За прогнозами вчених, через якихось кілька сотень мільйонів років (дрібниця в масштабах Всесвіту) Байкал перетвориться на океан.

Втім, поки що найбільшим головним болем для людей, що живуть тут, стають не сильні, але регулярні землетруси, коли частина суші йде під землю, часом прихоплюючи з собою житлові будинки, і більш рідкісні, але тому не менш небезпечні виверження вулканів.

Розлом Сусва

Йдеться про порівняно «молоду» тріщину. Рифт Сусва в Кенії, незважаючи на поки що відносно невеликі розміри та нещодавню появу (новини про розлом з'явилися в пресі на початку квітня 2018 року), вже турбує як місцевих жителів, так і фахівців з геологічного прогнозування — є думка, що він може розколоти континент на дві частини.

Як частина великого, так званого Кенійського рифту Сусва, названий так на честь розташованого неподалік однойменного вулкана, цікавить вчених давно, адже саме в цій галузі знаходиться кордон Африканської та Аравійської плит. Останнім часом ситуація в регіоні є нестабільною, про що свідчать численні виверження підземних вулканів.

Якщо тріщина продовжить зростати, то, за прогнозами деяких геологів, вона розколе Африку вже через 50 мільйонів років. Приблизно така ж тріщина, за словами прихильників цієї гіпотези, понад 135 мільйонів років тому розвела Африку з Південною Америкою.

При цьому неприємності для людей можуть початися раніше: через розлом проходить автомобільна траса (за місцевими мірками цілком жвава), і поки діру в ній просто засипали, але якщо розповзання продовжиться, то велика частина дороги просто піде під землю.

Сьогодення

Внаслідок землетрусів, які сталися 6 лютого 2023 року на південному сході Туреччини, у земній корі утворився розлом довжиною 400 км.

Руйнівний землетрус на Гаїті у січні 2010 року був викликаний процесами, що відбуваються у раніше невідомому розломі земної кори. Нагадаємо, епіцентр підземних поштовхів знаходився поряд із столицею країни містом Порт-о-Пренс, яке було фактично стерте з лиця Землі. У результаті удару стихії загинули більше 200 тисяч осіб, а майже 1,5 мільйона залишилися без даху над головою.

ТОП землетрусів століття, які разом вбили більше 1 млн людей

Китай, Таншань, 1976 рік

Вважається, що цей землетрус забрав найбільше життів у 20 та 21 століттях. Епіцентр знаходився поблизу міста Таншань провінції Хебей. Але щодо кількості жертв є проблема: хоча спочатку китайський уряд повідомляв про 650 000 загиблих, згодом офіційну цифру китайська влада знизила до 240 тисяч. Проте, їй не вірять, і деякі джерела наводять цифру навіть у 700 000 загиблих.

Китай, Ганьсу, 1920 рік

Землетрус стався 16 грудня у провінції Ганьсу. Геологічна служба США стверджує, що тоді загинуло 200 000 людей. Одне із сіл повністю поховала під собою лавина, яку спричинили поштовхи. Багато людей, які вижили під час землетрусу, загинули протягом кількох наступних днів від холоду в тимчасових прихистках. Зима була дуже сувора, а через повторні струси багато хто боявся ночувати вдома.

Індійський океан, 2004 рік

Землетрус стався під водою, але спричинене ним цунамі вбило від 230 до 280 тисяч людей. Висота хвиль досягала до 30 метрів. Найбільше жертв нарахували в Індонезії, Шрі Ланці, Індії і Таїланді. Землетрус прикметний ще й тим, що він був третім найбільш потужним з тих, які були зафіксовані сейсмографом. Його магнітуда досягала 9,1-9,3 балів.

Гаіті, 2010 рік

Землетрус стався приблизно за 25 км від столиці Гаіті Порт-о-Пренс. Через низьку якість будівель кількість руйнувань та жертв була дуже великою. Уряд стверджував, що кількість загиблих складала від 220 000 до 316 000. Проте наведені цифри вважалися умисно роздутими з метою отримання якомога більшої міжнародної допомоги. Незалежні спостерігачі наводили цифру від 100 000 до 160 000 загиблих. Було зруйновано багато видатних пам'яток архітектури: президентський палац, будівлю парламенту, головний собор в Порт-о-Пренсі та головну тюрму.

Ашхабад, Туркменська РСР, 1948 рік

Епіцентр землетрусу знаходився за 18 км від міста й стався глибокої ночі, коли люди спали. Радянська влада не розголошувала кількість загиблих, хоча точно її знала. Тому існує кілька версій, за якими масштаби жертв сягали від 10 до 110 тисяч. З 1995 року день, коли стався землетрус (6 жовтня) відзначається як день пам'яті в Туркменістані.

Канто, Японія, 1923 рік

Країна знаходиться в сейсмічно небезпечній зоні, тож японці звичні до землетрусів. Найбільш руйнівним з них в історії країни вважається землетрус в провінції Канто. Він стався 1 вересня і забрав життя 105 385 людей.

Кашмір, 2005 рік

Землетрус стався вранці 6 жовтня у провінції Кашмір, яка підпорядковується Пакистану, а також Джамму і Кашмір, яка підпорядковується Індії. Кількість загиблих склала 87 351 людину. Це була субота, робочий день в мусульманському Пакистані. Через це під уламками шкільних будівель загинуло багато дітей. Окрім того це був рамадан. Тому багатьох землетрус заскочив під час сну після передсвітанкової трапези.

Чілі, 1939 рік

Землетрус стався близько опівночі 24 січня та майже вщент зруйнував міста Чильян та Косепсьйон. Загальна кількість жертв склала близько 28 000 людей. У театрі Косепсьйона якраз відбувалася вистава і багато глядачів загинуло, коли обвалилися спіральні сходи, по яким люди намагалися врятуватися.

Спітак, Вірменська РСР, 1988 рік

Землетрус стався 7 грудня і майже повністю знищив місто Спітак та завдав величезних руйнувань усій республіці. Загальна кількість жерв склала 25 000 людей (деякі західні джерела наводили цифру 50 000). Сильно зруйновані були Ленінакан (сьогодні Гюмрі) та Кіровакан (сьогодні Ванадзор) - два найбільших міста республіки після Єревана. Велика кількість жертв була спричинена тим, що багато будівель зводились в брежневську епоху без врахування сейсмічної небезпеки.

Бам, Іран, 2003 рік

Один з найбільш руйнівних землетрусів в історії країни. Він стався рано-вранці 26 грудня та забрав життя від 31 824 до 43 000 людей. До трагедії це було густонаселене місто, центр туризму - там знаходилось багато цікавих пам'яток епохи давньої іранської династії Сефевідів (16-18 сторіччя).

12 січня 2010

Землетрус на Гаїті магнітудою 7.0 забрав життя до 316 тисяч людей, 300 тисяч отримали поранення. За кількістю жертв це найсильніший землетрус в історії всієї Америки, а також один із найбільш руйнівних у XXI столітті.

ТОП 10 найбільш руйнівних вулканів у новітній історії

Виверження Тамбора (1815 рік)

Виверження, розташованого на індонезійському острові Сумбава, вулкана Тамбора по праву вважається одним з найсмертоносніших стихійних лих в історії людства. Його наслідки торкнулися всієї земної кулі.

Вулкан Тамбора вибухнув 5 квітня 1815 року. Востаннє порівнянне за масштабами виверження відбулося на Землі в середині XIII століття. Вважається, що обсяг викинутого Тамборою матеріалу становив близько 150 – 180 км³. Загальна кількість загиблих у цій катастрофі, оцінюється в 71 тисячу осіб. При цьому кількість жертв безпосередньо самого виверження не перевищила 12 тисяч осіб. Решта померли пізніше від голоду та хвороб, бо вибух Тамбори фактично знищив сільське господарство в усьому регіоні.

Ба більше, у стратосферу було викинуто такі величезні маси попелу й оксиду сірки, що вони породили так званий «рік без літа». У 1816 році в Європі та Північній Америці запанували небувало низькі температури. Вони призвели до глобального неврожаю та величезного зростання цін на зерно, що спричинило голод і масову міграцію населення, яке все ще страждало від наслідків Наполеонівських війн.

Виверження Кракатау (1883 рік)

Виверження вулкана Кракатау вважається одним із найвідоміших у всій історії людства. Воно почалося в травні 1883 року і завершилося серією потужних вибухів 26 і 27 серпня того ж року, які призвели до знищення більшої частини однойменного острова. Їхню силу оцінюють у 100 – 200 мегатонн тротилу, що більш ніж у 10 тисяч разів перевищує силу вибуху, який знищив Хіросіму.

Жертвами катаклізму стали майже сорок тисяч людей. Хтось загинув під час самого виверження, а хтось унаслідок викликаного ним цунамі. Загалом було повністю знищено 165 міст і поселень, а ще 132 зазнали серйозних руйнувань.

Виверження на острові Ріттер (1888 рік)

Лише через п’ять років після Кракатау, в Тихоокеанському регіоні знову «спалахнуло». Цього разу джерелом біди став вулкан на острові Ріттер, який розташований на північний схід від Нової Гвінеї.

За примхою долі, саме по собі виверження було досить слабким. Однак його сили виявилося достатньо, щоб 13 березня 1888 року вулкан у буквальному сенсі обвалився. Близько 5 кубічних кілометрів порід впали в океан, викликавши гігантське 15-метрове цунамі. Воно спустошило прилеглі острови та узбережжя Нової Гвінеї, вбивши щонайменше 3 тисячі людей.

Виверження Мон-Пеле (1902 рік)

На початку 1902 року вулкан Мон-Пеле, що знаходився на острові Мартініка, почав проявляти активність. Але більшість місцевих жителів не надала цьому особливого значення. Зрештою, ось уже як кілька століть вулкан не вивергався і тому вважався безпечним. Тож майже ніхто з мешканців міста Сен-П'єр, що розташовувалося поруч із вулканом, не захотів евакуюватися.

Це стало фатальною помилкою. 8 травня 1902 року вулкан спричинив пірокластичний потік, який всього за кілька хвилин знищив місто. Вижити вдалося зовсім небагатьом. Загалом Мон-Пеле забрав життя 30 тисяч осіб. Це виверження стало найбільшим за кількістю жертв у XX столітті.

Виверження Ламінгтона (1951 рік)

До середини XX століття ніхто не знав, що гора під назвою Ламінгтон, що розташовувалася в східній частині острова Нова Гвінея, є вулканом. У вчених не було жодних історичних записів, які б свідчили про те, що в минулому вона вивергалася.

Усе змінилося в січні 1951 року. Спочатку гору вразила серія невеликих землетрусів і вибухів, потім вона почала викидати попіл. Основні події розгорнулися 21 січня. Внаслідок виверження було зруйновано лавовий купол і утворився смертоносний пірокластичний потік, який накрив кілька прилеглих населених пунктів, забравши життя 2942 осіб.

Виверження Сент-Геленс (1980 рік)

Гора Сент-Геленс у штаті Вашингтон почала поступово «прокидатися» в березні 1980 року. У влади було досить багато часу, щоб підготуватися до майбутнього виверження. І вона вжила відповідних заходів. Так, з найближчої до гори зони, було евакуйовано місцеве населення.

Однак, коли 18 травня 1980 року Сент-Геленс вибухнула, це все одно виявилося цілковитою несподіванкою для вулканологів, які не зуміли передбачити ні час початку, ні, найголовніше, силу виверження. Ця помилка забрала життя 57 осіб. Частина з них була вченими, які вивчали вулкан, частина фотографами. Також загинуло кілька місцевих жителів, які відмовилися евакуюватися. Виверження заподіяло великої шкоди природі та завдало збитків на суму більш ніж у мільярд доларів.

Виверження Ель-Чичон (1982 рік)

Виверження вулкана Ель-Чичон, що сталося 1982 року, стало одним із найбільших лих в історії Мексики. Воно стерло з лиця Землі кілька навколишніх сіл і забрало безліч життів.

Настільки велика кількість жертв пояснюється тим, що Ель-Чичон не вивергався понад 600 років і тому вважалося, що він не становить небезпеки. Навіть після того, як вулкан почав вивергатися, частина місцевих жителів, які спочатку покинули свої будинки, пізніше повернулася, що мало фатальні наслідки. 4 квітня 1982 року вулкан вибухнув, убивши 1900 осіб.

Виверження Невадо-дель-Руїса (1985 рік)

У 1985 році вулкан Невадо-дель-Руїса знову нагадав усьому світові, як багато життів може забрати навіть невелике виверження, якщо не відреагувати вчасно й не вжити заходів з евакуації населення.

Перші ознаки біди, що насувається, почали фіксувати ще наприкінці 1984 року. Але колумбійська влада практично ніяк не відреагувала на попередження вулканологів. У підсумку, 13 листопада 1985 року вулкан створив пірокластичний потік. Він розтопив частину льодовика на вершині гори, що призвело до утворення грязьових потоків, які спрямувалися вниз по схилах. Потім вони злилися та рушили річковою долиною, практично повністю знищивши місто Армеро, розташоване за 46 км від вулкана. Катастрофа забрала життя близько 25 тисяч осіб.

Виверження Пінатубо (1991 рік)

У квітні 1991 року, розташований на острові Лусон, вулкан Пінатубо перервав своє 611-річне «мовчання». Вулкан почав демонструвати все більше й більше ознак активності, що змусило почати евакуацію місцевого населення. Проте, коли 12 червня вулкан почав вивергатися, не обійшлося без жертв.

Загалом, виверження Пінатубо забрало життя 847 осіб. Воно стало одним із найсильніших у XX столітті. Вулканічний попіл випав навіть у В’єтнамі, Камбоджі та Малайзії, а середня температура Землі на деякий час знизилася на 0,5 °C. Виверження також призвело до великих руйнувань та економічних збитків, а подолання його наслідків зайняло не один рік.

Виверження Хунга (2022 рік)

Тихоокеанський вулкан Хунга-Тонга-Хунга-Хаапай почав викидати попіл наприкінці 2021 року. Спочатку цьому не надавали великого значення — зрештою, він проявляв активність і раніше. Але цього разу все було по-іншому. 14 січня 2022 року відбулося виверження, яке супроводжувалося утворенням цунамі.

Найбільше від виверження постраждало острівне королівство Тонга, розташоване поруч із вулканом, яке на деякий час виявилося повністю відрізаним від зв’язку із зовнішнім світом. Але цунамі також накрило й інші держави тихоокеанського регіону, і навіть дісталося до США та Японії. За офіційними даними, загалом під час виверження загинуло 7 осіб, ще кілька зникли безвісти. За оцінками вулканологів, виверження Хунга стало найпотужнішим з часів Кракатау та найбільшим за кількістю викинутого в атмосферу матеріалу з часів Пінатубо.