Короткий опис:

Святого Миколая - за народним календарем 19 грудня. 
Як святкували і що їли з нагоди свята.

Святий Миколай в Україні — один із найшанованіших святих, який стоїть поряд з Іваном Хрестителем, Юрієм Переможцем, Андрієм Первозванным та Іллею Пророком. Свято на його честь відзначають двічі на рік: Миколи Теплого (Миколи Весняного, Перенесення мощів святого Миколая) — 9 травня і Миколи - Зимового (святого Миколая, Миколи Чудотворця, Миколая Мирликійського) -6 грудня за церковним календарем.
Весняного Миколая вшановують скромніше — вітають іменинників, святкують храми там, де церкви були освячені цього дня.
Зимового Миколая, якого вважали покровителем хліборобства, повелителем стихій, Добрим (Угодником), вшановували пишно. Вірили в чудодійну силу святого: з ним пов’язані випадки чудесного спасіння замерзлих, утоплеників, подорожніх, що опинилися в біді. Саме тому Запорізьке козацтво вважало Святого Миколая за свого заступника, який рятує їх від усіляких стихій під час військових походів, як на суші, так і на морі. Також на честь Святого Миколая на Запорізькій Січі споруджували церкви та оздоблювали його ікони пишними шатами із дорогоцінного каміннямя та золота.

За історичними переказами Миколай народився десь між 270 та 286 роками нашої ери в місті Патарі на півострові Лікія, який є територією сучасної Туреччини. Хлопчик був єдиним сином Феофана та Нони — заможних і глибоко віруючих людей. Тому вони з перших днів ростили Миколая в релігійній атмосфері й похрестили його одразу після народження, що в ті часи було рідкістю.

В давнину в цей дня (як і на Святий вечір, і на Водохреще) варили кутю з пшениці та ячменю, сподіваючись, що Миколай Добрий допоможе з майбутнім урожаєм зернових. Починаючи від дня святої Варвари (4 грудня зацерковним календарем), три дні поспіль гуляли Миколаївські святки. У далекому XVIII столітті, козаки та посполиті, з нагоди цього свята варили пиво, запрошували гостей і, незважаючи на піст, влаштовували танці з музиками, катання на конях та інші козацькі розваги.
Також «Вітали сніжну зиму» – на санях тричі об’їжджали довкола села. А для дітлахів пеклося особливе печиво – миколайчики. Це було своєрідне «розполовинення посту», після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, робити вертепи. Цей день також був сприятливим для укладання домовленостей. Українці вірили, що коли Святий ходить селом, ніхто не стане обманювати.
Уже в XIX столітті на Миколая пиво в домашніх умовах не варили, цей напій виготовляли лише в монастирських, державних чи приватних броварнях. Але його охоче купували і виставляли віншувальникам, бо ще на зламі ХІХ-ХХ століть по околицях Києва в ці дні ходили з вітаннями, аналогічними різдвяним колядкам.
Храмові (престольні) свята, зокрема й Миколая, в Україні відзначали із службою Божою, гостинами, провідуванням родичів. Це був піст, і тому готували пісні страви: пундики, пампушки, вареники з пісною начинкою, млинці, пекли білий хліб, калачі і пироги.
На Миколая ріки вже замерзали так, що по кризі безпечно було їздити саньми. Приказували: «Варвара ночі урвала, та дня приточила, а Миколай морозом присушив»; «Варвара приготовляє, Сава мости мостить, а Микола гвіздком прибиває»; «Варочка постеле, Савочка погладить, а Микола стукне». Спостерігали за погодою цього дня. Якщо гілки вранці прикрашав іній, чекали врожаю на овес. Якщо до Миколая насипало багато снігу, можна було сподіватися врожаю на все збіжжя. І навпаки — гола, замерзла грудками земля не сприяла родючості. Тоді молилися святому Миколою, благаючи його врятувати озимину та всі зернові.

Цього дня, як і на Новий рік, і на Різдво, першим переступити поріг двору, хати, хліва, стодоли мусив господар або близький до родини чоловік, і бажано небідний. Якщо приходив хтось чужий, та ще й безталанний, боялися його, як носія злої сили, злиднів. Тому на Миколаївські святки не жебракували, а жінки не виходили з хати, навіть щоб позичити вогню чи солі. У Карпатах і Прикарпатті перших носіїв добра називали полазниками, вірили в їхні чудодійні властивості. У деяких місцях цю роль виконувала худоба: бичок, віл чи кінь, яких уводив до сіней господар. Вони символізували наступне благоденство сім’ї. Вірили, що святий Миколай опікується дикими і свійськими тваринами. Тому, коли худоба недужала, молилися Чудотворцю, просили допомоги. У багатьох народних оповіданнях він виступає в ролі цілителя.
Католицька традиція робити подарунки на день святого Миколая спочатку поширилася в західних регіонах, де панувала Греко-Католицька церква, а згодом і на решту територій України.
У Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті по дворах ходили гурти хлопців, серед яких один був перебраний на святого Миколая. Найчастіше він вирізнявся смушковою шапкою із шликом (як у козака). Хлопці носили дарунки (як правило, це були пряники у вигляді символізованого святого Миколая — «миколайці», «миколайчики») і лозину. Чемним дітям роздавали печиво, а неслухняним спершу показували лозину, а потім, змилостивившись, таки дарували пряник. У містах батьки самі клали малюкам уночі під подушку «миколайця». Знайшовши вранці печиво, діти дуже тішилися і хвалилися один перед одним своїми подарунками. Пізніше цей звичай поширився і на дорослих, особливо популярний він серед молоді. Хлопці та дівчата й нині обмінюються пам’ятними дрібничками і «миколайцями».
З часів, коли почали вибирати мед із дупел диких бджіл, потім з бортів, а тоді з пасік, люди використовували його в їжу як вишукані ласощі. Пізніше навчилися готувати з ним різноманітні страви, зокрема випічку, медові пряники і різноманітне печиво. Пряниками стали називати печиво, до якого додавали корицю, гвоздику, коріандр, перець тощо. Українці охоче сприйняли цю традицію, використовуючи не лише заморські, а й власні спеції — м’яту, чебрець, мелісу, кмин, червоний перець та ін.
На зимового Миколая готували святкову, хоч і пісну, вечерю, вітали іменинників. Після Миколая влаштовували вечорниці. Найуживанішими стравами були вареники з капустою, грибами, маком, з гречаною кашею тощо, а також пампушки, пундики, млинці. Хлопці приносили горілку, наливку чи настоянку. Перед танцями дівчата частували всіх присутніх варенухою.
У повісті Миколи Гоголя Тарас Бульба гукає до своєї жінки: «Нам не треба пампушок, медяників та інших пундиків!» Зрозуміло, що до пундиків ставилися як до небуденної їжі. Згадаймо приказки: «Аби хліб був, а без пундиків не помремо!», «Не такі пани, щоб пундики їсти!». У традиційному народному харчуванні це була ласа страва, хоча нашому сучасникові вона видається надто скромною простою у виконанні.

Тест на нашому сайті: Що ви знаєте про День святого Миколая

Молитва до святого отця Миколая

Всеблагий отче Миколаю, великий і предивний чудотворче!
Ти своїми молитвами лікував усяку недугу і болість,
Ти своїм заступництвом визволяв від певної смерті,
Ти своєю опікою відганяв біду.
Щиро благаю Тебе, скорого потішителя тих, що є в горі
і в нуждах теперішнього життя:
поспіши і до мене із своєю поміччю,
захисти мене й усіх людей від вогню
й води, від голоду і пошесті,
від тяжкої хвороби і несподіваної смерті.
Хорони мене через ціле життя,
а особливо в Страшну хвилину
переходу з дочасного життя до вічності.
Захисти мене тоді щитом твоєї молитви перед справедливим гнівом
Христа Бога і допоможи мені,
щоб я сподобився (-лася) навіки в небі,
разом з Тобою, прославляти і величати
Боже милосердя. Амінь

Напередодні свята діти пишуть листи до святого Миколая зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Вночі до українських дітей має завітати святий Миколай та подарувати подарунки, хоча ніде в житії цього святого не вказано про таку функцію. Добрі діти отримають дарунки, а неслухняні — різочку. В наші часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки.