Короткий опис:

Лінія Суровікіна: як її прорвати ЗСУ та як долали лінії Маннергейма, Мажино та Зігфрида

«Лінія Суровікіна» або «лінія Фаберже» це частина російських фортифікаційних споруд, які розташовані вздовж кордону з Україною в Курській і Бєлґородській областях, та вздовж лінії фронту в Харківській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях України станом на осінь 2023-го року.

Побудова такого роду оборони свідчить, що Путін не ризикуватиме використанням ядерної зброї навіть в незначних масштабах. (Якщо, звичайно, його владі нічого не загрожуватиме.)

Лінія Суровікіна

Після провалу бліцкригу в лютому-березні 2022-року, невдалого наступу росіян в літній кампанії та неочікуваного звільнення підрозділами ЗСУ частини Харківської та Херсонської областей восени, росіяни почали будувати потужну лінію оборони так звану російську лінію Суровікіна на українському Півдні. ЇЇ порівнюють з найбільшими інженерними оборонними спорудами часів Другої світової війни.

Велика протяжність, міни, "зуби дракона", "лисячі нори", протитанкові рови та кілька смуг укріплених траншей – все це змушує українських та західних воєнних оглядачів пригадувати лінію Мажино, лінію Маннергейма чи лінію Зігфрида. Свого часу їх вважали неприступними, але всі три у підсумку таки прорвали.

Що ж таке лінія Суровікіна та як її можна подолати?

Американський Центр стратегічних та міжнародних досліджень відзначив, що російські укріплення в Україні є наймасштабнішими оборонними спорудами в Європі з часів Другої світової війни. Росіяни почали будувати їх у жовтні 2022 року після успішного контрнаступу ЗСУ в Харківській та Херсонській областях. У підсумку на півдні України трохи більш як за пів року їм вдалося створити оборонну смугу завдовжки сотні кілометрів.

Лінія Суровікіна в районі Токмака і лінія фронту на вересень 2023р.

Все, що йде перед основною лінією укріплених (іноді бетоном) траншей, називається "передпілля". Воно має затримати просування українських сил. Передпілля максимально заміновані - це величезні непрохідні площі глибиною від 5 до 16 км, які треба здолати, щоб дістатись основних ліній оборони. При цьому російські позиції є уже і в цій зоні, але скоріше у вигляді "лисячих нір" – систем невеликих окопів та землянок. Ці "лисячі нори" та невеликі укриття для особового складу потім переростають у розгалужені траншеї, що можуть оточувати ціле село. На мапах видно, що так росіяни обкопали, наприклад, село Очеретувате та місто Токмак, яке є однією зі стратегічних цілей наступу українських сил.

Росіяни досить грамотно підійшли до інженерно-фортифікаційного обладнання на південному напрямку. Ця кількакомпонентна лінія оборони складається з великого протитанкового рову, який не перескочиш на бронетехніці. Потім йде лінія так званих "зубів дракона" з бетонних пірамідок у три-п'ять рядів, а між ними мінно-вибухові загородження. І тільки після цього йде безпосередньо лінія окопів та траншей а також вкопаних позицій для бойових машин.

Структура лінії оборони

Як наступати в таких умовах, описав аеророзвідник Олександр Солонько: “Степ, поле, посадки. Незначні висоти і яри, села, дрібні річки. Мінні поля. Ким би ви не були - штурмова група на броні, евак, аеро- чи піша розвідка, - ваше пересування видно здалеку. Ворог довго готувався зустрічати”.

Кількість доріг та місць для облаштованих позицій обмежена – майже напевне в тій чи тій посадці є, по чому стріляти. Мова не просто про траншеї - там ціла система окопів, бліндажів, справжні тунелі подекуди. У кожному окопі обладнані позиції під різне озброєння: автоматичні гранатомети, крупнокаліберні кулемети, протитанкові ракетні комплекси. А поля навколо посадок заміновані різними мінами - від звичайних протитанкових до "вишуканих мін, які чекають на піхоту". Позиції ЗСУ на відбитій території оточені мінами і розтяжками. Потрібно робити стежки для заходу, по яких сапери поступово зачищають територію.

До всього цього додається російська артилерія та авіація: ПТУРисти противника виставляють камери в посадках попереду своїх позицій. Так вони раніше фіксують цілі (техніку всіх "мастей"), по яких відпрацьовують. Якщо вдалося - добиває артилерія. Або спочатку авіація, а потім артилерія. З початку контрнаступу, який почався на початку літа, українська армія зазнала значних втрат в першу половину червня і змушена була змінити тактику, спрямовану на вибивання сил противника точними точковими ударами при відсутності переваги в артилерії і авіації. І попри все це, українській армії вдалося на початку осені пройти "передпілля" біля села Роботине і локально прорвати першу лінію оборони росіян. Однак цілком очевидно, що для подолання такого роду укріплень без значних втрат особавого складу, потрібна повна перевага над ворогом в артилерії і авіації.

Як проривали лінії оборони у минулому

У військовій історії є кілька випадків прориву потужних ліній оборони, які дуже умовно можна порівняти з ситуацією навколо лінії Суровікіна.

Фінська лінія Маннергейма, французька лінія Мажино та німецька лінія Зігфрида. Все це інженерні споруди часів Другої світової війни. Були також тогочасні "Атлантичний вал" німців та радянські лінії Сталіна і Молотова. Утім, перший створювали передовсім для оборони океанічного узбережжя, а два останніх не мали достатньої щільності, щоб навіть умовно порівнювати їх з лінією Суровікіна.

Лінія Маннергейма

Лінія Маннергейма. Карта

Це смуга оборонних споруд, створена фінами на Карельському перешийку недалеко від радянського кордону. Проходила від Фінської затоки на заході до озера Ладога на сході та сягала 130 км.

Лінія Мажино

Лінія Мажино. Карта

Французька лінія оборони, збудована у 1930-х роках як захист від можливого наступу німців.

Лінія Зігфрида ("Західний вал")

Лінія Зігфрида. Карта

Німецька лінія оборони, збудована у 1930-х на західних кордонах країни. Сягала 630 км від Швейцарії на півдні до Нідерландів на півночі. Лінія Зігфрида теж складалася з "передпілля", до якого входили міни, протитанкові рови, колючий дріт, лінії бетонних "зубів дракона" різної висоти, а також "протитанкових їжаків". Далі йшли дві лінії оборони з бетонних бункерів різного розміру і глибини, бронебашт, укріплених траншей, капонірів для артилерії та прихованих кулеметних точок. Схоже, будуючи лінію Суровікіна, росіяни використали і вдосконалили досвід побудови ліній оборони ХХ ст.