Єдиною державною мовою в РФ визнано російську, а вивчення національної мови в таких автономних республіках, як Комі, Татарстан, Башкортостан, Мордовія, Чувашія, Марі Ел, відбувається у факультативному режимі. Тому, для корінного населення є небезпека асиміляції, і втрати своєї національної ідентичності. Приклад дискримінаційної політики - російський мовний закон, згідно якого вивчення національної мови у національних республіках стало необов’язковим. Дискримінаційний мовний закон є "плювком в національну самоідентифікацію" етнічних менших Росії.

Росія є федерацією, а не унітарною державою, згідно російського законодавства нації і народи не можуть бути принижені. Однак у реальності все відбувається з точністю до навпаки.
Російська влада цинічно ці народи принижує. Тому що питання мови — це дуже важливі питання. Деякі корінні народи і національні меншини РФ мають лише одне друковане видання, які здебільшого видають невеликими накладами. А останнім часом чимало таких видань переходять на друк матеріалів російською мовою, звужуючи простір для використання рідної для того чи іншого народу мови. Коли у народу відбирають мову, вони відбирають дуже важливий елемент національної самоідентифікації. Зросійщення, нав’язування ідеології «російського світу» (рос. «русскій мір»), боротьба з «націоналізмом» і придушення виступів проти політики Кремля – це реалії тих територій Росії, де проживають представники корінних народів. Таку саму «матрицю» під виглядом того ж «російського світу» і «захисту прав» «російськомовного» населення Кремль «вмурував» у свою зовнішню політику. Політику «руссково міра» Росія намагається активно просувати в Україні і інших незалежних державах колишнього СРСР. У Білорусії їй це майже вдалося, бо білоруська мова там може опинитись під загрозою зникнення. Переслідування російськими окупантами кримськотатарського народу є не одиничний, окремий акт, а гармонійне продовження неоімперської політики, яку проводить Кремль на «канонічних» територіях РФ. Прикладом є переслідування представників корінних народів Росії за їхні політичні переконання (приклади з Інгушетії), у тому числі у зв'язку з їхньою позицією щодо збройної агресії Росії проти України і анексії Криму (Татарстан). Така політика по суті є імперською, адже метрополія (Москва) намагається утримати у покорі поневолені нею народи. Поволжя і Карелія, Кавказ та Урал – корінні народи, котрі споконвіку мешкають на цих теренах, обмежені у політичних правах і не мають змоги розвивати власну мову й культуру. Серед республік та регіонів Російської Федерації декілька мають «передумови до здобуття самостійності», це – Поволжя (Ідель-Урал): республіки Мордовія, Чувашія, Марій-Ел, Татарстан, Удмуртія і Башкортостан. Татарстан, Башкортостан, Чувашія, Марій-Ел, Удмуртія, Мордовія мають ознаки своєї суверенності й водночас мають серйозні традиції боротьби за свій суверенітет. Кремль боїться посилення у Поволжі «націоналістичних» рухів і всіляко протистоїть цьому, адже у разі виходу республік Поволжя зі складу Росії це означатиме загибель неоімперії.