Короткий опис:

Олександр Богачук … Поет, з поезій якого невмирущою красою дихає ліс, п’янить запах чебрецю і полину. Поет Волині і Рівненщини. Народився 18 грудня 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району на Волині. Дід і батько його сільські ковалі. Свого діда він часто згадував. Це був справжній маестро молота і смичка. Часте спілкування з ним, чарівні звуки скрипки дали імпульс для розкриття таланту, що був закладений у генетичному коді Сашка. А вогонь ковальського горна у кузні діда і батька зарядили його енергією, яку він взяв у душу і не зрадив його чистоті.

Дитинство його чуло ридання матерів, що безуміли від горя над фронтовими похоронками , воно брело за ними скородити повоєнні поля, тяжко добуваючи хліб насущний.
Після війни, закінчивши Луцьку середню школу робітничої молоді, О.Богачук вступив до Луцького педагогічного інституту імені Л.Українки(нині Луцький державний університет). В інституті бере активну участь в літературному житті, починає публікувати вірші. А у 1958 році вийшла його перша збірка «Незабутнє». Згодом одна за одною з’являються на світ Богачукові книжки.
У грудні 1985 року О.Богачук переїздить на роботу в місто Рівне, де очолює новостворену письменницьку організацію. А в 1988 році виходить його остання прижиттєва збірка «Цвіт роси».
У його поезії світ природи Полісся звучить як образ людської душі, як гімн прекрасному єднанню природи і людини. Саме це примушує задуматись, у чому призначення людини на землі, як нам сьогодні потрібно дорожити вмінням творити добро, оберігати від жорстокості і зла.
Іван Кидрук говорить, що вірші О.Богачука захоплюють чудовим багатством , неповторним поетичним словом, виховують високі моральні якості. Вони пісенні, читаються легко, запам’ятовуються. В. Гулько у статті «Пристрасть до правди і ненависть до брехні « твердить, що поезія Богачука закликає не бути глухими, не тримати злобу на людей.
Тема рідної землі, волелюбного, терпеливого і водночас нескореного народу – основа поезій О.Богачука. Поліська чарівна природа з її дрімучими лісами, луговими густими туманами, тендітними ромашками, медовими дурманом вкритих фатою вишень і яблунь, з її неповторними літніми вечорами, солов’ями і дівочим співом були у його віршах не вигадкою уяви, а відгомоном пройдених доріг і прожитих років.
Дружина поета Н. Богачук у своїх спогадах пише, що він людинолюб, оптиміст, ніжний і задушевний лірик… Таким виховало його оточення, в якому виріс
Ганна Модесівна, яка жила по сусідству з Богачуками, згадує : «Хата Богачуків була хатою, двері якої були відчинені для людей. Любили сюди приходити сусіди . Слухали задушевні пісні діда, батька, матері Сашка. Співали разом з ними. А скрипка діда … Мати була жінкою з ніжною ліричною душею. Мала поетичний талант. Знала багато старовинних пісень. І цьому учила нас ».(Записано зі слів Ганни Шинкаренко, жительки с.Сокіл Рожищенського району Волинської області 10.10.2009 р.).
Борис Олійник у статті «Палаюче серце» стверджує, що творчість О.Богачука стала часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо. Мотиви народної пісні часто озиваються, відлунюють у його поезіях.
Коли думаєш про О. Богачука, про коріння його творчості, щоразу чомусь уявляється така - от картина. Що він хлопчик. Стоїть біля матері, яка сидить на колодках з односельцями. Співають. Сашко слухає і собі починає співати.
Народні пісні, балади, легенди викликали в душі вразливого хлопчини емоційну бурю.
Саме високою народністю, поетичною силою,мистецькою свободою приваблює нас творчість О.Богачука.

Завантажити весь документ (800кб) зфото          Поезія на сайті